Urge

Я підходжу до високого трюмо в спальні й прискіпливо розглядаю себе.  Я повинна бути ідеальною – менше мене не влаштовує. Так починається кожен мій ранок.

З того часу як батько покинув утомлену й постарілу матір заради молодої дружини, я зрозуміла: єдина перевага будь-якої жінки – її краса.

Ясні, променіючі очі, манливі губи, плавні вигини талії й стегон, довгі стрункі ноги – я милуюся собою й упевнена, що так само мною милуються й чоловіки. Всі ті, кого сама лише моя присутність змушує втрачати голову.

Я вкладалась у свою зовнішність як інші вкладаються в освіту, кар’єру чи сім’ю – час, сили, гроші. Мої зусилля окупилися швидко: багато чоловіків сперечалися за право володіти мною. Красиво залицялися, дивували дорогими подарунками. Я вийшла заміж за відомого архітектора й ні в чому не знала нестачі.

Але щодня, зазираючи в дзеркало, я бачу примару своїх прийдешніх старості й самотності. Моя мати так і не отямилась після розлучення. Й більш за все на світі я боюсь повторити її життя. Щоразу, коли чоловік робить комплімент моїй красі, я поспішаю до трюмо – переконатися, що найбільший скарб іще не покидає мене.

Мені здається, що одного разу він скаже: «Ти – самозванка. В тобі немає нічого справжнього». І я з подвоєним відчаєм кидаюсь самовдосконалюватися.

Нещодавно він подарував мені новий журнальний столик. Я насолоджувалась його формою, міцністю, кольором, допоки не помітила це…

Його бездоганну красу обрамовували помітні відколи коло основи. Я шарахнулась геть, упізнавши в ньому себе.

Чоловік переконував, що так і було задумано, що краса якраз у природності й чесності… Але я зрозуміла, що він мав на увазі.

Значить, моя досконалість – ілюзія. Значить, я десь схибила.

Допоки він мене любить, то не помічає цього, але рано чи пізно почуття згаснуть, і він побачить його – мій відкол, мою тріщину, мою неідеальність.

І моя самотність підкрадається усе ближче.