Gift

А у ваших книгах живуть метелики? В моїх – так. Однотонні й кольорові, наче увібрали в себе всі барви веселки, крихітні й велетенські, такі що затуляють сонце. Вони злітають зі сторінок і пурхають навколо щоразу, поки я входжу в новий дивовижний світ.

Вони несуть мене з собою в світи, де всі люди рівні, де над землею ширяють величезні літаючі острови, а в морських глибинах затаїлися дивовижні підводні міста. Щоразу, коли я відкриваю книгу, вони заповнюють собою всю кімнату й пурхають навколо, поки я не перегорну останню сторінку.

Щовечора після роботи ноги самі несуть мене вузькими вуличками міста, обмацуючи каміння бруківки й перелітаючи над калюжами, не торкаючись води. Я зазираю в вікна невеликих магазинів і кав’ярень, бачу жінок у ділових костюмах і вишуканих леді у фетрових капелюшках, чоловіків у брюках і пальто та істинних джентльменів із моноклями й тростинами.

Я знаю їх усіх поіменно. Хтось назвав мені своє ім’я сам, комусь я його вигадала – впевнена, воно йому підходить. Пам’ятаю їх найменші звички, зморшки від посмішок і похмурого настрою, пам’ятаю подарунки, які дарувала їм, а вони – мені. Хтось посмішку, хтось погляд, хтось цілу веселку в очах.

Щовечора я досліджую нові стежки, а вчора ноги самі привели мене в маленьку антикварну крамничку, рівної якій я не зустрічала в жодному зі своїх чарівних світів. Я загубилась серед полиць зі старовинними книгами, до сторінок яких, здавалось, торкалися ще Горацій і Овідій, Рабле й Сервантес, Шекспір і Данте.

Я заплющила очі й сліпо, із завмиранням серця, проводила по корінцям кінчиками пальців. Серце тьохнуло, коли пальці торкнулися теплої поверхні й не захотіли її відпускати.

Предмет був настільки незвичним, що я виявилась неспроможною з ним розлучитися. Я знала, що з цим дивовижним світильником завжди відчуватиму тепло й затишок.

Щовечора моє щастя збирається зі шматочків у єдине ціле. М’який плед, затишне крісло, дорога серцю книга. Мрії про велике кохання, осяяні світлом таємничого світильника. І, звісно, мої метелики.