Inventor

Світло знань – ось моя провідна зірка. Воно вказував мені шлях, коли я вперше взяв у руки книги й продовжує вабити дотепер.

Інколи це світло доволі оманливе: я йду за ним, а опиняюся в невідомих місцях. Те, що здавалося широкою, міцно вистеленою дорогою, обертається на темні нетрі з лабіринтами манівців.

Світло – перше, що пронизує мій погляд, коли я розплющую очі зранку. Я не хочу розлучатися з ним навіть коли сонце сідає й годинами читаю, сидячи під електричною люстрою.

Раніше я думав, що мудрість звивиста як ті стежки-манівці. Що я знайду її лише в найскладніших філософських трактатах. Я зустрічався з лихварями й за шалені гроші купував пошарпані фоліанти. Але не знаходив у них того, чого шукав.

Я хотів винайти мудрість у довершеній формі. Й цілими днями креслив схеми того, що могло б стати Ідеалом. Але моє волосся посивіло, очі втратили колишню гостроту, а я так і не наблизився до Ідеалу.

І одного разу я втомився. Пориви, надії, сили водночас покинули мене. Я відчув на плечах утому всіх прожитих років. Прожити дарма.

У відчаї я підвів руки до неба, але не для молитви, а щоб вибухнути прокльонами. Аж раптом побачив те саме світло. Воно струменіло в мене між пальцями, заспокоювало як дитину, зігрівало.

Я зрозумів, що мудрість проста. Вона в рухах рук, у формі пальців, у живописній природі, в задумливих деревах, з яких зроблений цей папір і ця люстра.

І чим простіша й природніша форма, тим більше в ній мудрості.