Sence

Побіжний погляд. Випадковий дотик. Місця поруч – щаслива випадковість. Один пейзаж за вікном, одна дорога, один час на двох.

Легка розмова, що переросла в безумство. Всі теми світу, втиснуті, наче у вушко голки, в коротку бесіду. Посмішка, що проникає в серце, й погляд, що оголює душу.

Всього три години – це багато чи мало? Щоб зрозуміти, відчути, закохатися. Щоб ризикнути, прийняти рішення, яке може назавжди змінити твоє життя.

Мені вистачило. Йому – ні. Я виходила. Я дивилась на нього й мовчки кликала за собою.

Я була впевнена вже тоді, але лише дивилась як зачиняються двері й автобус від’їжджає вдалину звивистою припорошеною пилюкою дорогою. Просто до місця, де за півгодини зірветься в прірву.

Це було 8 років тому. На новому гладкому асфальті не залишилося й слідів тих коліс, але вони закарбувалися шрамами в моєму серці.

Я часто сиджу за столом. Переді мною келих вина й свічка… 

Я намагаюсь тримати свою руку так, як це робив він. 

Моя нездійснення любов. Єдиний, хто був мені так потрібен.

Хто так і не ризикнув змінити наше життя.