Вона – жінка, яка втратила все, що цінувала. І я – колись частина сильного дерева, а затим вирваний з корінням і викинутий у цей світ. Вона – жінка, яка була сильною, а тепер безвільно сидить на моїй гладкій поверхні, і я – колись єдиний з усім світом, а тепер відрізаний від усього.

Моє коріння всихало без вологи землі, її життя повільно згасало без полум’я кохання. Я створений із місця, звідки взяли початок ще три гілки. Вона народила трьох синів. Мої гілки зрізали й відвезли в різні боки. Її діти виросли й роз’їхалися по світах.

І ось ми зустрілися – дві самотні душі. Вона полюбила мою гладку поверхню з першого дотику. Мені ж вона здалась пір’їнкою – такою ж невагомою. Ми проводили разом стільки часу, що я почав читати її думки. А вони були все про одне – про нього. Про того, хто так і не бачив як вона посивіла. Про того, хто обіцяв повернутися до неї у ЇХ день. Про того, кого досі немає.